Герої не вмирають!

Випускник нашої школи

Світла пам'ять...

Герої не вмирають!

09:00 – Загальнонаціональна хвилина мовчання Луганська ОВА спільно із платформою пам’яті Меморіал героїв вшановує захисників України, родом із Луганщини

Солдат Володимир Гуров, позивний Гурік, загинув 27 жовтня 2022 року під час евакуації поранених та загиблих побратимів біля села Бахмутське на Донеччині. Рівно за місяць до загибелі захиснику виповнилося 25 років.

Володимир народився та проживав у місті Лисичанськ Луганської області. Навчався у школі №8. Здобув фах машиніста електровоза у місцевому професійно-технічному училищі. Працював у поліції охорони, звідки його призвали на строкову службу до Національної гвардії України в/ч 3027 «Барс». З 2019 року служив у Лисичанському військкоматі за контрактом. Збудував сім'ю, виховував первістка. Захоплювався автомобілями, майже весь вільний час проводив у гаражі. У нього був чорний Кіт, якого він неймовірно любив.

Під час повномасштабного вторгнення Володимир приєднався до лав 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Обіймав посаду водія. Разом із побратимами стримував наступ окупантів у гарячих точках фронту.

«Коханий, неймовірна людина з великим серцем. Найкращий чоловік та батько. Добрий та життєрадісний, завжди прагнув усім допомогти. Віддав за нас життя ,казав: «Хто вас захистить, якщо не я». Він тепер наш янгол. Назавжди в наших серцях…» – розповіла дружина Юлія.

Поховали захисника на Краснопільському кладовищі на Дніпропетровщині. У Володимира залишилися батьки, дружина та дворічний синочок.

За матеріалами зі сторінки у соцмережі Facebook голови Луганської ВА Сергія Гайдая

Як згадує класний керівник Пивоварова Тетяна Василівна: «Володя Гуров мій вихованець. З п'ятого по дев'ятий клас ми були разом. Потім юнак здобував фах машиніста в професійно-технічному училищі, але ніколи не забував свою школу. Часто спілкувався зі мною. Володя був хорошим сином. Батьки багато уваги приділяли його вихованню. Створивши свою сім'ю, він став зразковим чоловіком та батьком. Завжди розповідав мені про свого первістка. Радів життю. Мав велике, добре серце. Усі, хто знав Гурова Володимира, збережуть про нього світлі спогади.»